Аннотації
20.04.2023
Становлення та розвиток ефективних сучасних технологій, загрози суспільно-політичного характеру, загострення взаємовідносин суспільства з природою формують принципово нові виклики щодо стану навколишнього середовища та інтенсивності негативних впливів. Одним з основних чинників теорії сталого розвитку є екологічні інновації (екоінновації), які забезпечують подвійну вигоду для економіки: економічне зростання і зниження негативного впливу на навколишнє середовище. Екоінновації сприяють розвитку більш проекологічної економіки та поширення так званих "чистих технологій". Практична реалізація екоіновації можлива лише за умови, якщо вона є елементом певної системи. Такою системою може бути екологічна інженерія. Екологічна інженерія є відносно новою дисципліною, яка активно розвивається і спрямована на інтеграцію екологічних принципів у плануванні, проєктуванні та будівництві як наземної, так і водної інфраструктури. Екологічна інженерія дає змогу впроваджувати біологічні та хімічні методи та системи, що існують у природі для дослідження й проєктування сучасних інженерних систем. Одним із варіантів впровадження екоінновацій може бути використання відходів гірництва в технологіях санації та охорони навколишнього середовища. Гірничодобувна галузь продукує найбільшу кількість відходів неорганічного походження, серед всіх існуючих галузей господарювання людини. Використання відходів гірництва, як приклад екоінновації у санації та охороні навколишнього середовища, є перспективним напрямом розвитку та експериментальних досліджень. Запропоновано перелік економічних та управлінських незалежних факторів (предикторів), які є індикаторами та умовою реалізації багатоциклічного девелопменту на принципах сталого розвитку. Визначено потенціал механізмів циркулярної економіки стосовно реалізації інвестиційних проєктів з використанням рециклінгу. Проаналізовано фактори, які заважають розповсюдженню кращих практик сталого розвитку в діяльність українських підприємств. До факторів (обмеження) належать: відсутність державних стимулів, необізнаність сфери про методики екоінновацій, стара концепція поводження з відходами, відсутність інфраструктури та технологій екоінжинірингу.
The formation and development of effective modern technologies, threats of a socio-political nature, the aggravation of the relationship between society and nature form fundamentally new challenges regarding the state of the environment and the intensity of negative impacts. One of the main factors of the theory of sustainability is environmental innovations (eco-innovations), which provide a double benefit for the economy: economic growth and reduction of negative impact on the environment. Eco-innovations contribute to the development of a more ecological economy and the spread of so-called "clean technologies". Practical implementation of eco-innovation is possible only if it is an element of a certain system. Environmental engineering can be such a system. Environmental engineering is a relatively new discipline that is actively developing and aims to integrate ecological principles into the planning, design and construction of both land and water infrastructure. Ecological engineering allows the introduction of biological and chemical methods and systems that exist in nature for research and design of modern engineering systems. One of the options for implementing eco-innovations can be the use of mining waste in sanitation and environmental protection technologies. The mining industry produces the largest amount of waste of inorganic origin among all existing industries of human economy. The use of mining waste as an example of eco-innovation in sanitation and environmental protection is a promising direction of development and experimental research. A list of independent economic and managerial factors (predictors) is offered, which are indicators and a condition for the implementation of multi-cycle development based on the principles of sustainable development. The potential of circular economy mechanisms in relation to the implementation of investment projects using recycling is determined. The factors that prevent the spread of the best practices of sustainable development in the activities of Ukrainian enterprises are analyzed. The factors (limitations) include: lack of state incentives, ignorance of the field about eco-innovation methods, old concept of waste management, lack of infrastructure and eco-engineering technologies.
1. Вернадский В. И. Живое вещество. Москва: Наука, 1978. 358 с.
2. СommunicationfromtheCommissionEurope 2020. Brussels, 3.3.2010 COM(2010) 2020 final. http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ. do?uri=COM:2010:2020:FIN:EN:PDF.
3. Шумпетер Й. А. Теория экономического развития : /(Пер.с нем.) В. С. Автономов. Москва: Эксмо, 2008. 863 с.
4. Meyers S. and Marquis D. G, Successful Industrial Innovations. National Science Foundation, 1968.
5. Freeeman Ch. and Soete L. 1997. The Economics of Industrial Innovation (Third Edition). The MIT Press. [Ch.1]
6. Руководство Фраскати, издание на русском языке (Organization for Economic Cooperation and Development (OECD) / Париж и Центр исследований и статистики науки (ЦИСН). Москва, 1995. 381 с.
7. Котлер Ф. Основы маркетинга / Ф. Котлер, Г. Армстронг, Дж. Сондерс, В. Вонг : пер. с англ. Санкт-Петербург : Издательский дом «Вильямс», 2000. 944 с.
8. OECD Proposed Quibelines for Collectining and Interpreting Technological Innovation Data. Oslo manual. OECD. Paris, 1992. P. 150.
9. Sztucki T. Marketing przedsiębiorcy i menedżera, Placet, Warszawa 2001.
10. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002 р. № 40_ІV Верховна Рада України. URL: http://zakon.rada.gov.ua/cgi_bin/laws/main.cgi?nreg=40–15.
11. Hargadon A., and Sutton R. “Building an Innovation Factory,” Harvard Business Review, May-June 2000, p. 158.
12. Дацій О. І. Розвиток інноваційної діяльності в агропромисловому виробництві України. Київ, 2004. 428 с.
13. Oslo Manual: Guidelines for Collecting and Interpreting Innovation Data, 3rd Edition. Paris, 2005. 169 p.
14. Євтушевський В. А. Управління інноваціями в сучасній організації. Київ, 2006, 359 с.
15. Лапко О. Екологічний фактор в інноваційній діяльності. Економіка України. 1998. № 8, С. 69.
16. Андреева Н. Н. Экологические инновации и инвестиции: сущность, системология. Вісник Хмельницького національного університету. 2011. № 2. T. 2. С. 205–209.
17. Прокопенко О. В. Екологізація інноваційної діяльності: мотиваційний підхід : монографія. Суми: ВТД “Університетська книга”, 2008. 392 с.
18. James P. The sustainability circle: a new tool for product development and design // Journal of Sustainable Product Design. 1997. № 2. Р. 52–57.
19. Reid А. Eco-Innovation. Final report for Sectoral Innovation Watch // А.Reid, М.Miedzinski. Brighton: Technopolis Group, 2008. P. 96.
20. DecisionNo 1639/2006/ECoftheEuropeanParliamentandoftheCouncilof 24 October 2006 establishingaCompetitivenessandInnovationFrameworkProgramme (2007 to 2013) http://eur-lex.europa.eu/legal-content/en/TXT/?uri=CELEX:32006D1639
21. Kemp R., Pearson P.: Final report MEI Project about measuring eco-innovation. UMMERIT, 2007.
22. Działalność innowacyjna przedsiębiorstw w latach 2006-2008, Notatka Informacyjna, GUS, Departament Przemysłu Urząd Statystyczny w Szczecinie 2009 r.
23. Carley, M., & Spapens, P. (1998). Sharing the world. Sustainable living and global equity in the 21st century. London: Earthscan Publications.
24. Huczka A. (2007) Wiedza i kompetencje ekologiczne w strategiach rozwoju przedsiębiorstw, Difin Warszawa s. 132.
25. Chodyński, A. (2003). Innowacyjność ijakość w strategii rozwoju firmy za rządzanie produktowymi innowacjami ekologicznymi, WSZiMBIT, Sosnowiecr, 95–98.
26. Graczyk M., Kaźmierczak-Piwko L., (2011), Uwarunkowania dla tworzenia wiedzy i innowacji ekologicznych w przedsiębiorstwie, Studia i Materiały Polskiego Stowarzyszenia Zarządzania Wiedzą, 2011, nr 45, 110–120.
27. Пахомова Н. В. Структурные преобразования в условиях формирования «зеленой» экономики: вызовы для российского государства и бизнеса. Проблемы современной экономики. 2012. № 3 (43). С. 7–15.
28. Jones E., Harrison D., McLaren J., [2001]: Managing creative eco-innovation, structuring outputs from ecoinnovation projects, The Journal of Sustainable Product Design no. 1.
29. The eco-innovation challange. Pathways to resource-efficient Europe. Annual Report 2010, (red.) M. O’Brien, S. Giljum, M. Miedzinski, R. Bleischwitz, EIO 2011.
30. Andersen M. M., 2010, On the faces and phases of eco-innovation - on the dynamics of the greening of the economy, materiały z konferencji "Opening Up Innovation: Strategy, Organization and Technology" 16-18.06.2010), Imperial College London Business School, Londyn.
31. Arundel А., Kemp R. Measuring eco-innovation, Unu-Merit Working Paper Series, 2009-2017.
32. Rennings, K., Koschel, H., Brockmann, K. L. and Kuehn, I., 1998. A Regulatory Framework for a Policy of Sustainability-Lessons from the Neoliberal School. Ecological Economics, 28 (1999), pp. 197–212.
33. Савчук О. Я. Концептуальні підходи до уточнення поняття "еко-інновації". Науковий вісник НЛТУ України. 2012, Вип. 22.4. С. 106–113.
34. Чернишев Д. О. Розвиток методів оцінювання, аналізу, обгрунтування і вибору раціональних організаційно-технологічних рішень біосферосумісного будівництва. Містобудування та територіальне планування. 2017. Вип. 65.
С. 516–527.
1. Vernadsky, V. I. (1978). Living substance. Moscow: Nauka, 358.
2. СommunicationfromtheCommissionEurope 2020. Brussels, 3.3.2010 COM(2010) 2020 final. http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ. do?uri=COM:2010:2020:FIN:EN:PDF.
3. Schumpeter, J. A. (2008). Theory of economic development: (Translated from German) V. S. Avtonomov. Moscow: Eksmo, 863.
4. Meyers, S. and Marquis, D. G. (1968). Successful Industrial Innovations. National Science Foundation, 1968.
5. Freeeman, Ch. and Soete, L. 1997. The Economics of Industrial Innovation (Third Edition). The MIT Press. [Ch.1]
6. Frascati Manual, edition in Russian (Organization for Economic Cooperation and Development (OECD) / Paris and Center for Research and Science Statistics (TsISN). Moscow, 1995. 381.
7. Kotler, F., Armstrong, G., Saunders, J., Wong, W. (2000). Fundamentals of Marketing: Per. from English. St. Petersburg: Williams Publishing House, 944.
8. OECD Proposed Quibelines for Collectining and Interpreting Technological Innovation Data. (1992). Oslo manual. OECD. Paris, 150.
9. Sztucki, T. (2001). Marketing przedsiębiorcy i menedżera, Placet, Warszawa.
10. Law of Ukraine "On Innovative Activity" dated July 4, 2002 No. 40_IV Verkhovna Rada of Ukraine. URL: http://zakon.rada.gov.ua/cgi_bin/laws/main.cgi?nreg=40–15.
11. Hargadon, A. and Sutton, R. (2000). Building an Innovation Factory. Harvard Business Review, 158.
12. Datsiy, O. I. (2004). Development of innovative activity in agro-industrial production of Ukraine. Kyiv, 428.
13. Oslo Manual: Guidelines for Collecting and Interpreting Innovation Data, 3rd Edition. (2005). Paris, 169.
14. Yevtushevsky, V. A. (2006). Management of innovations in a modern organization. Kyiv, 359.
15. Lapko, O. (1998). Ecological factor in innovative activity. Ukraine economy, 8, 69.
16. Andreeva, N. N. (2011). Ecological innovations and investments: essence, systemology. Bulletin of the Khmelnytskyi National University, 2, 2, 205–209.
17. Prokopenko, O. V. (2008). Greening of innovative activity: a motivational approach: monograph. Sumy: VTD "University Book", 392.
18. James, P. (1997). The sustainability circle: a new tool for product development and design. Journal of Sustainable Product Design, 2, 52–57.
19. Reid, А. & Miedzinski, М. (2008). Eco-Innovation. Final report for Sectoral Innovation Watch. Brighton: Technopolis Group, 96.
20. DecisionNo 1639/2006/ECoftheEuropeanParliamentandoftheCouncilof 24 October 2006 establishingaCompetitivenessandInnovationFrameworkProgramme (2007 to 2013) http://eur-lex.europa.eu/legal-content/en/TXT/?uri=CELEX:32006D1639
21. Kemp, R., Pearson, P. (2007). Final report MEI Project about measuring eco-innovation. UMMERIT.
22. Działalność innowacyjna przedsiębiorstw w latach 2006-2008. (2009). Notatka Informacyjna, GUS, Departament Przemysłu Urząd Statystyczny w Szczecinie 2009 r.
23. Carley, M. & Spapens, P. (1998). Sharing the world. Sustainable living and global equity in the 21st century. London: Earthscan Publications.
24. Huczka A. (2007). Wiedza i kompetencje ekologiczne w strategiach rozwoju przedsiębiorstw, Difin Warszawa,. 132.
25. Chodyński, A. (2003). Innowacyjność ijakość w strategii rozwoju firmy za rządzanie produktowymi innowacjami ekologicznymi, WSZiMBIT, Sosnowiecr, 95–98.
26. Graczyk, M., Kaźmierczak-Piwko, L. (2011), Uwarunkowania dla tworzenia wiedzy i innowacji ekologicznych w przedsiębiorstwie. Studia i Materiały Polskiego Stowarzyszenia Zarządzania Wiedzą, 45, 110–120.
27. Pakhomova, N. V. (2012). Structural transformations in the context of the formation of a "green" economy: challenges for the Russian state and business. Problems of modern economy, 3 (43), 7–15.
28. Jones, E., Harrison, D., McLaren, J. (2001). Managing creative eco-innovation, structuring outputs from ecoinnovation projects. The Journal of Sustainable Product Design, 1.
29. O’Brien, M., Giljum, S., Miedzinski, M., Bleischwitz, R. (2010). The eco-innovation challange. Pathways to resource-efficient Europe. Annual Report 2010, (red.) EIO 2011.
30. Andersen, M. M. (2010). On the faces and phases of eco-innovation - on the dynamics of the greening of the economy. Materiały z konferencji "Opening Up Innovation: Strategy, Organization and Technology" 16-18.06.2010), Imperial College London Business School, London.
31. Arundel, А., Kemp, R. (2017). Measuring eco-innovation, Unu-Merit Working Paper Series.
32. Rennings, K., Koschel, H., Brockmann, K. L. & Kuehn, I. (1998). A Regulatory Framework for a Policy of Sustainability-Lessons from the Neoliberal School. Ecological Economics, 28 (1999), 197–212.
33. Savchuk, O. Ya. (2012). Conceptual approaches to clarifying the concept of "eco-innovation". Scientific bulletin of NLTU of Ukraine, 22, 4, 106–113.
34. Chernyshev, D. O. (2017). Development of methods of evaluation, analysis, justification and selection of rational organizational and technological solutions of biosphere-compatible construction. Urban planning and territorial planning, 65, 516–527.